-
Галина Крук
Перевод: Ия Кива
Все мы, Европа, так глубоко обеспокоены,
что некоторые просто убиты.
Чисть почаще Ютубы,
чтобы здешняя жесткость не поразила граждан твоих.
Многие из наших никогда не увидят тебя своими глазами.
У тебя тоже со зрением что-то, Европа, ты упрямо не видишь
их выбитых глаз и огнестрельных ранений.
Многие больше не смогут, Европа, не обижайся,
подать тебе даже руки,
(только протезы!),
прикоснуться к культуре твоей прошедших эпох.
Стереги границы свои, Европа,
чтоб и тебя невзначай не коснулось,
прислушайся, на всякий пожарный, кричим ли мы всё еще
от ударов прикладами, дубинками, армейскими сапогами.
Дети наши вырастут злыми, Европа,
они вряд ли поверят
слезливым и истеричным твоим новостям
о бездомных животных.
Ты прости им, Европа, ты не удивляйся им,
мы все здесь как звери –
нас отстреливают, как бешеных, патронами для волков.
Чем ты, Европа, была занята всё это время –
сверяла пропавших и мертвых?
мыла руки? ждала подтверждений? пряталась вещью-в-себе?
Миру – мир, мору – мор, лишь деньги не пахнут.
И жертвы
не стоят защиты, в отличие от голубей?.. -
Галіна Римбу
Дорогі колеги, поети та поетки з РФ.
Зараз я вперше за декілька діб увімкнула комп’ютер і хочу сказати вам, що звідси ваші «гарячі» вірші про війну, які ви так поспішаєте опублікувати у своїх фейсбуках, виглядають – ну якби не дуже… Їх неприємно читати. І не хочеться читати… Принаймні, поки.
І саме їх оприлюднення не прочитується сьогодні інакше, ніж нарцисичне бажання пошвидше привласнити і естетизувати чужий катастрофічний досвід (при цьому я припускаю, що моменти щирої емпатії, болю, люті, відповідальності, співпереживання у цих жестах і текстах теж присутні).
Але я переконана, що навіть у трагічній, тривожній і важкій ситуації будь-яка публікація і будь-яке бажання зробити висловлювання публічним-прямо-зараз можна відрефлексувати: чим для вас зараз стають ці жести і тексти? Чого саме ви хочете досягнути ними? А що вони постфактум можуть спричинити поза вашими початковими імпульсами, бажаннями і волею?
(Переважно це стосується текстів, які прямо чи опосередковано репрезентують «чужі страждання», описують ментальний стан і досвіди, образи і процеси, дії і події, що переживаються ТУТ: всередині війни.
І НЕ СТОСУЄТЬСЯ текстів загального протестного антимілітаристського спрямування чи текстів, що описують особисті процеси/переживання, пов‘язані з приватним проживанням знання про цю війну, що відбувається не з вами.)
Ви не є свідками того, що тут відбувається. І не можете про це свідчити. А ті, хто можуть це робити – не дуже-то й мають можливість дозволити собі таку розкіш – писати вірші. Або пишуть їх – буквально – з бомбосховищ. Зробіть над собою деколоніальне зусилля: і просто послухайте голоси звідси.
І необов‘яково скороспішно лабати зараз підбірки перекладів української поезії на ваших інтернет-ресурсах як «жест солідарності і підтримки».
Я знаю, що ті, кого цікавила сучасна українська поезія, працювали з нею, перекладали її, публіковали її і до 24 лютого 2022. А ті, хто поспіхом роблять це саме зараз – замисліться: ви впевнені, що це САМЕ ТА підтримка, яка зараз українським поеткам і поетам потрібна? Чи краще спрямувати ваші сили і ресурси на підтримку і боротьбу іншого характеру?
І ще:
Я з подивом дивлюсь, як назрівають деякі практики міжнародних літературних медіа, журналів і видань, які чомусь збирають у російських поетів їхні «гарячі» поетичні реакції на війну. І мені це, бляха, не подобається. Хочеться спитати: ви впевнені, що саме ці голоси зараз мають бути чутніші за інші? Чи вам просто бракує ресурсів/часу/бажання на «екстрене» знайомство з українським літературним контекстом?
-
Галина Рымбу
Дорогие коллеги, поэты и поэтки из РФ.
Я сейчас впервые за несколько суток включила компьютер и хочу сказать вам, что отсюда ваши «горячие» стихотворения о войне, которые вы так спешите опубликовать в своих фейсбуках, выглядят — ну как бы не очень… Их неприятно читать. Их не хочется читать… По крайней мере пока.
И само их обнародование не считывается сегодня иначе, как нарциссическое желание поскорее присвоить и эстетизировать чужой катастрофический опыт (при этом я допускаю, что момент искренней эмпатии, боли, ярости, ответственности, сопереживания в этих жестах и текстах тоже присутствует). Но я убеждена, что даже в самой трагической, тревожной и сложной ситуации любая публикация и любое желание сделать высказывание публичным-прямо-сейчас могут быть отрефлексированы: что для вас сейчас представляют собой эти жесты и тексты? что вы ими хотите произвести? а что они постфактум могут произвести вне ваших изначальных импульсов, желаний и воли?
(Преимущественно это относится к текстам, прямо или косвенно репрезентирующим «чужие страдания», описывающим ментальные состояния и опыт, образы и процессы, действия и события, переживаемые ЗДЕСЬ: внутри войны.
И НЕ ОТНОСИТСЯ к текстам общей протестной антимилитаристской направленности или к текстам, описывающем личные процессы/переживания, связанные с частным проживанием знания об этой войне, которая происходит не с вами.)
Вы не свидетели происходящего здесь. И вы не можете о ней свидетельствовать. А те, кто могут это делать — не особо-то имеют возможность позволить себе сейчас такую роскошь — писать стихи. Или пишут их — буквально — из бомбоубежищ. Сделайте над собой деколониальное усилие: и просто послушайте голоса отсюда.
И необязательно скоропалительно лабать сейчас подборки переводов украинской поэзии на ваших литературных интернет-ресурсах как «жест солидарности и поддержки».
Я знаю, что те, кого интересовала современная украинская поэзия, работали с ней, переводили, публиковали её и до 24 февраля 2022. А те, кто спешат это сделать именно сейчас — задумайтесь: вы уверены, что это ИМЕННО ТА поддержка, которая сейчас украинским поэткам и поэтам нужна? Или лучше направить ваши силы и ресурсы на поддержку и борьбу другого рода?
И ещё:
Я с удивлением смотрю на некоторые назревающие практики международных литературных медиа, журналов и изданий, которые собирают почему-то у российских поэтов их «горячие» поэтические реакции на войну. И мне это, блядь, не нравится. Хочется спросить: вы уверены, что именно эти голоса сейчас должны быть слышнее других? Или просто у вас нет ресурсов/ времени/ желания на «экстренное» знакомство с украинским литературным контекстом?
Источник : Фейсбук авторки -
Halyna Kruk
Усі ми, Європо, так глибоко стурбовані,
що деякі навіть убиті.
Чисть частіше Ютюби,
щоб тутешня жорстокість не разила твоїх громадян.
Деякі з наших ніколи тебе не побачать на власні очі.
В тебе теж щось із зором, Європо, ти вперто не бачиш
вибитих їхніх очей і вогнепальних ран.
Деякі більше не зможуть, Європо, не гнівайся,
навіть руки тобі дати
(хіба що протези!),
навіть торкнутись культури твоєї минулих віків.
Сторожи свої межі, Європо,
щоб тебе не торкнулося раптом,
прислухайся, на всякий пожежний, чи ми кричимо ще
від ударів прикладів, армійських чобіт і кийків.
Діти наші виростуть злими, Європо,
не йнятимуть віри
істеричним й слізливим новинам твоїм
про бездомних тварин.
Ти їм вибач, Європо, ти їм не дивуйся,
ми всі тут як звірі –
нас відстрілюють, наче скажених, патронами для вовків.
Що ти, Європо, робила тим часом –
звіряла пропалих і мертвих?
мила руки? чекала підтверджень? ховалась як річ-у-собі?
Миру – мир, муру – мур, тільки гроші не пахнуть.
І жертви
не вартують на захист, якщо вони не голуби…
Слова з України
words of ukraine • worte aus der ukraine • mots d'ukraine • слова из украины
Слова з України 